дяків
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дяків | дякова | дякове | дякові |
Родовий | дякового | дякової | дякового | дякових |
Давальний | дяковому | дяковій | дяковому | дяковим |
Знахідний | дяків, дякового | дякову | дякове | дякові, дякових |
Орудний | дяковим | дяковою | дяковим | дяковими |
Місцевий | на/у дяковому, дяковім | на/у дяковій | на/у дяковому, дяковім | на/у дякових |
дяк
ДЯК, а, ч. 1. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломщик. Прийшов священик з дяком і почав правити вечерню (Н.-Лев., II, 1956, 268); Ось тут Тарас - мала дитина - ходив у школу до дяка... (Гонч., Вибр., 1959, 347); * У порівн. Шовкун розвернув бумагу; одкашлявся, як дяк на криласі (Мирний, II, 1954, 277).
Мандровані (мандрівні) дяки - бідне студентство Київської духовної академії, яке мандрувало по містах та селах і, розважаючи віршами та виставами населення, здобувало засоби до життя. Він був не тутешній, мандрований дяк, і ніхто не знав, якого він роду (Фр., IV, 1950, 454); Часом найбільшої активності мандрівних дяків були різдвяні і великодні свята (Іст. укр. літ.. І, 1954, 107).
2. У стародавній Русі - переписувач князівської канцелярії; у Російській державі XV-XVII ст. - значний урядовець. Дяки вели зносини з іноземними державами, завідували державними фінансами, займалися питаннями дворянського землеволодіння та іншими справами (Іст. СРСР, І, 1957, 102).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дяк | дяки |
Родовий | дяка | дяків |
Давальний | дякові, дяку | дякам |
Знахідний | дяка | дяків |
Орудний | дяком | дяками |
Місцевий | на/у дяку, дякові | на/у дяках |
Кличний | дяче | дяки |