жонатий
ЖОНАТИЙ, а, е. Який має жінку; одружений. І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий (Шевч., II, 1953, 287); Я сказав Ганці, що я жонатий і взагалі людина мандрівна (Ю. Янов., II, 1958, 66); // з ким, на кому. Який вступив у шлюб. Князь Михайло Михайлович Вишневецький був жонатий з дочкою волоського господаря (Стор., І, 1957, 365); - Чи ти, Галю, не знаєш Варениченка? - пита москалиха дочки.. - Того Вареника, що - розказують - разом на двох жінках був жонатий? (Мирний, II, 1954, 224).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | жонатий | жоната | жонате | жонаті |
Родовий | жонатого | жонатої | жонатого | жонатих |
Давальний | жонатому | жонатій | жонатому | жонатим |
Знахідний | жонатий, жонатого | жонату | жонате | жонаті, жонатих |
Орудний | жонатим | жонатою | жонатим | жонатими |
Місцевий | на/у жонатому, жонатім | на/у жонатій | на/у жонатому, жонатім | на/у жонатих |