журити
ЖУРИТИ, журю, журиш, недок., перех. 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Вовчок, І, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Л. Укр., І, 1951, 226).
2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Л. Укр., V, 1956, 168).
3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. - І як це ти умудрилась під коровою спати? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журю | журимо |
2 особа | журиш | журите |
3 особа | журить | журять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журитиму | журитимемо |
2 особа | журитимеш | журитимете |
3 особа | журитиме | журитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | журив | журили |
Жіночий рід | журила | |
Середній рід | журило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | журімо | |
2 особа | жури | журіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | журячи | |
Минулий час | журивши |