заздрий
ЗАЗДРИЙ, а, е, без додатка, рідше на що, до чого. Який відчуває заздрість, бажає мати те, що належить іншому; заздрісний. Одна його доля - чорні бровенята, Та й тих люде заздрі не дають носить (Шевч., І, 1951, 41); Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Коцюб., І, 1955, 103); - Вони [миші] всі розбійниці, - зашарудів листям старий дуб, - і заздрі до чужого щастя (Ів., Про бджілку.., 1959, 21); // Який виражає, виявляє заздрість. Збоку вигравали музики. Вище за коней злітали на прудких ногах козаки, на них заздрими очима дивилися бурсаки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 100); // у знач. ім. заздрий, рого, ч.; заздра, рої, ж. ІІро людину, яка заздрить кому-небудь. Тут на селі багато заздрих! Ніхто не пройде повз дворище, щоб не позавидував... (Мирний, І, 1949, 238).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заздрий | заздра | заздре | заздрі |
Родовий | заздрого | заздрої | заздрого | заздрих |
Давальний | заздрому | заздрій | заздрому | заздрим |
Знахідний | заздрий, заздрого | заздру | заздре | заздрі, заздрих |
Орудний | заздрим | заздрою | заздрим | заздрими |
Місцевий | на/у заздрому, заздрім | на/у заздрій | на/у заздрому, заздрім | на/у заздрих |