замлілий
ЗАМЛІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до замліти 1-3. Дорош сплигнув із сідла, розминаючи замлілі від незвичної їзди ноги (Тют., Вир, 1960, 198).
2. у знач. прикм. Непорушний, завмерлий від якого-небудь глибокого, сильного почуття. Маруся побігла. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Вовчок, І, 1955, 247).
3. у знач. прикм., діал. Виснажений, безсилий. Він знав її дівкою здоровою, повновидою.. А тепер, бачить, лежить перед ним щось худе та прехуде, сухе, бліде, замліле, аж почорніла на виду! (Кв.-Осн., II, 1956, 459); Тут у Карпатах і мазурські, і словацькі, і руські молодиці чогось дуже замлілі, бліді, худенькі, неначе захарчовані (Н.-Лев., II, 1956, 403); * Образно. Колись невеличкі, замлілі дубки, кленки, бересточки, липи тепер визирали такими здоровенними, такими пишними велетнями, гордо, аж під хмарами, похитуючи своїми чубатими головами (Мирний, IV, 1955, 16).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | замлілий | замліла | замліле | замлілі |
Родовий | замлілого | замлілої | замлілого | замлілих |
Давальний | замлілому | замлілій | замлілому | замлілим |
Знахідний | замлілий, замлілого | замлілу | замліле | замлілі, замлілих |
Орудний | замлілим | замлілою | замлілим | замлілими |
Місцевий | на/у замлілому, замлілім | на/у замлілій | на/у замлілому, замлілім | на/у замлілих |