замічати
ЗАМІЧАТИ, аю, аєш, недок., ЗАМІТИТИ, ічу, ітиш, док., розм. 1. перех., також із спол. що. Те саме, що помічати. Замічати я стала, що вона почала кудись ходити (Вовчок, І, 1955, 261); - Старайся і уперед; що замітиш, що почуєш, зараз мені сказуй [доповідай]! (Кв.-Осн., II, 1956, 407); Замітив [Яким] укінці, що ніхто його не слухає (Ков., Світ.., 1960, 6).
2. неперех. Брати до уваги, примічати; запам'ятовувати. Замічай, куличок, куди чайка летить (Номис, 1864, № 5702); - Бач, як гарно розумні люди говорять, - сказала вдова своєму Антонові. - Замічай, то й сам колись будеш розумним (Барв., Опов.., 1902, 310); Всі гуртом прохали проказати знову з початку. - Дужче замітимо, - сказав Петренко (Гр., II, 1963, 79).
3. тільки док., неперех., рідко. Висловити вголос яке-небудь спостереження, зауважити щось. - Не дуже-то вона й бідна, як до нового хліба ще повні мішки стоять, - замітив хтось (Григ., Вибр., 1959, 116); - Тепер уже дівчата так не бавляться, - замітив батько.. - Тепер про що хоч говори з ними! Вчені! (Мак., Вибр., 1954, 241).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | замічаю | замічаємо |
2 особа | замічаєш | замічаєте |
3 особа | замічає | замічають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | замічатиму | замічатимемо |
2 особа | замічатимеш | замічатимете |
3 особа | замічатиме | замічатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | замічав | замічали |
Жіночий рід | замічала | |
Середній рід | замічало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | замічаймо | |
2 особа | замічай | замічайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | замічаючи | |
Минулий час | замічавши |