заіржавілий
ЗАІРЖАВІЛИЙ, ЗАРЖАВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до заіржавіти, заржавіти; // у знач. прикм. Дівча довго вовтузилося біля заіржавілого замка, шпортаючи в нім ключем (Досв., Гюлле, 1961, 36); В кутку стоїть заіржавіла бочка з-під гасу (Хижняк, Тамара, 1959, 158); О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавілий меч (Л. Укр., І, 1951, 114).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заіржавілий | заіржавіла | заіржавіле | заіржавілі |
Родовий | заіржавілого | заіржавілої | заіржавілого | заіржавілих |
Давальний | заіржавілому | заіржавілій | заіржавілому | заіржавілим |
Знахідний | заіржавілий, заіржавілого | заіржавілу | заіржавіле | заіржавілі, заіржавілих |
Орудний | заіржавілим | заіржавілою | заіржавілим | заіржавілими |
Місцевий | на/у заіржавілому, заіржавілім | на/у заіржавілій | на/у заіржавілому, заіржавілім | на/у заіржавілих |