зговорити
ЗГОВОРИТИ, ворю, вориш, док. 1. неперех., перев. із запереченням не, розм. Прийти до взаємного розуміння в розмові, бесіді; зговоритися. [Іван:] Ну, нехай буде по-вашому! З вами не зговориш! (Крон., І, 1958, 97); [Лев:] Коли ж сестра таку натуру має, що з нею й не зговориш (Л. Укр., III, 1952, 239).
2. перех., діал. Сказати. Хата як покришка: що зговориш, то в хаті повинно пропасти (Номис, 1864, № 5938); - Ану іще що зговори мені, вражий сину! то я тебе почастую! - гримнув на його [батько] (Вовчок, І, 1955, 42).
3. неперех., діал. Заговорити. Вона сама бачила, що Зінько з ким схоче може зговорити: чи з писарем, то й з писарем, чи з попом, то й з попом... і з паном... і з кожним... А розумно говорить, так аж страх!.. (Гр., II, 1963, 373).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зговорю | зговоримо |
2 особа | зговориш | зговорите |
3 особа | зговорить | зговорять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зговорив | зговорили |
Жіночий рід | зговорила | |
Середній рід | зговорило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зговорімо | |
2 особа | зговори | зговоріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зговоривши |