зловтіха
ЗЛОВТІХА, и, ж. Почуття задоволення, злобна радість, викликані чиєюсь невдачею, чиїмось нещастям. Староста підійшов до Марини, кивнув їй на чоловіка, сказав із зловтіхою: - Подобається тобі виїзд? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 122); Бакаляр, згадуючи спогорда ту наругу, якої од неї дізнав, і слухаючи тепер її плач та слізні благання, відчував одночасно зловтіху і жалощі в душі своїй (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 490).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зловтіха | зловтіхи |
Родовий | зловтіхи | зловтіх |
Давальний | зловтісі | зловтіхам |
Знахідний | зловтіху | зловтіхи |
Орудний | зловтіхою | зловтіхами |
Місцевий | на/у зловтісі | на/у зловтіхах |
Кличний | зловтіхо | зловтіхи |