зловчитися
ЗЛОВЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., з інфін. і без додатка. Спритно, вибравши зручний момент, зробити що-небудь. Він таки зловчився підставити так палицю, що Грицькові не вдалося уцілити свинку... (Мирний, IV, 1955, 73); Свенціцький дригав ногами, намагаючись вирватися, і раптом зловчився і болюче хвицнув Коржа підбором під груди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зловчуся | зловчимося |
2 особа | зловчишся | зловчитеся |
3 особа | зловчиться | зловчаться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зловчився | зловчилися |
Жіночий рід | зловчилася | |
Середній рід | зловчилося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зловчімося | |
2 особа | зловчись | зловчіться |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зловчившись |