знесамовитілий
ЗНЕСАМОВИТІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до знесамовитіти. Темна кров ударила Сагайді в обличчя. Знесамовитілий, наблизився він до бійця впритул і, ледве стримуючись, виговорив: - Я наказую! (Гончар, III, 1959, 142).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знесамовитілий | знесамовитіла | знесамовитіле | знесамовитілі |
Родовий | знесамовитілого | знесамовитілої | знесамовитілого | знесамовитілих |
Давальний | знесамовитілому | знесамовитілій | знесамовитілому | знесамовитілим |
Знахідний | знесамовитілий, знесамовитілого | знесамовитілу | знесамовитіле | знесамовитілі, знесамовитілих |
Орудний | знесамовитілим | знесамовитілою | знесамовитілим | знесамовитілими |
Місцевий | на/у знесамовитілому, знесамовитілім | на/у знесамовитілій | на/у знесамовитілому, знесамовитілім | на/у знесамовитілих |