каламуть
КАЛАМУТЬ, і, ж. 1. Каламутна рідина. То якась каламуть, не вода (Гал.-руські приповідки, II, 1908, 237); Ріка в бігу - аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть (Тич., II, 1957, 121); // Суміш із різних нерозчинених у цій рідині частинок. Розбухлий, сердитий потік, ревучи, гнав звідти в долину важку каламуть і вивернуті з корінням дерева (Гончар, І, 1954, 543); - Ну,- сказав Снігур, - будемо каламутити воду. Щучки й почнуть виставляти голову, бо їм каламуть зябра забиває (Донч., VI, 1957, 266).
2. перев. з означ., перен. Туман, імла, тьмяність. Сіра каламуть осіннього світанку просочувалася в купе (Дмит., Розлука, 1957, 238); Дівчина встає тихенько З німого ліжка, до вікна підходить, Вдивляється у сніжну каламуть (Рильський, І, 1956, 249); Поволі сонце запливло у хмарну каламуть (Гонч., Вибр., 1959, 343); // Затьмареність. Побачивши холодну каламуть в очах товариша, зрозумів [Марко], що трапилося щось надзвичайне (Тют., Вир, 1964, 95); Стоїть [жінка], тільки губу прикусила, а в очах каламуть.. (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 92).
3. перен., розм. Неспокій, тривога. Від Чернігова на Київ не така вже дальня путь - до Дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (Голов., Поезії, 1955, 29); // Про безладдя, лихоліття. - Пустіє, глухне наш край! Незабаром і запліснявіє серед такої каламуті! - казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Мирний, II, 1954, 85).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | каламуть | каламуті |
Родовий | каламуті | каламутей |
Давальний | каламуті | каламутям |
Знахідний | каламуть | каламуті |
Орудний | каламуттю | каламутями |
Місцевий | на/у каламуті | на/у каламутях |
Кличний | каламуте | каламуті |
каламутити
КАЛАМУТИТИ, учу, утиш, недок., перех. 1. Робити каламутним, нечистим. - Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39); До самого вечора каламутили баграми воду на Пслі (Гончар, II, 1959, 226).
@ Каламутити воду [в криниці] - вносити неспокій, розлад; створювати безладдя. А би до нас прийшла [Пилипиха], ..та й почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити (Вовчок, І, 1955, 184); - Ходять чутки, що в румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду (Гончар, І, 1954, 187).
2. також без додатка, перен. Викликати неспокій, незлагоду, незадоволення; баламутити (у 2 знач.). - Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати - може лиха наробити (Гр., II, 1963, 320); Найбільше каламутив Муха Іван. Після синового арешту вже, здавалося, мав би зневіритись та й замовкнути, але з ним цього не сталося (Головко, II, 1957, 254); // Підбурювати, бунтувати. Каламутить він людей, підбиває на різні неподобства, щоб ось у них, у нашого хазяїна.. млин забрати (Шиян, Баланда, 1957, 120); // Бентежити, хвилювати. Коли часом вибух гніву.. каламутив спокій, то лиш на хвилину (Коцюб., І, 1955, 375); - Іди від мене, чоловіче, не каламуть до решти мою душу, бо вона й так ледве в тілі держиться (Стельмах, II, 1962, 112).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | каламучу | каламутимо |
2 особа | каламутиш | каламутите |
3 особа | каламутить | каламутять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | каламутитиму | каламутитимемо |
2 особа | каламутитимеш | каламутитимете |
3 особа | каламутитиме | каламутитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | каламутив | каламутили |
Жіночий рід | каламутила | |
Середній рід | каламутило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | каламутьмо | |
2 особа | каламуть | каламутьте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | каламутячи | |
Минулий час | каламутивши |