келійник
КЕЛІЙНИК, а, ч. 1. Служник ігумена, архієрея, ієромонаха. Сагайдачний хотів щось сказати, але ввійшов келійник і, низько вклонившись, щось прошепотів архімандритові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | келійник | келійники |
Родовий | келійника | келійників |
Давальний | келійникові, келійнику | келійникам |
Знахідний | келійника | келійників |
Орудний | келійником | келійниками |
Місцевий | на/у келійнику, келійникові | на/у келійниках |
Кличний | келійнику | келійники |