клятьба
КЛЯТЬБА, и, ж. 1. Осуд, супроводжуваний зловісним пророкуванням, побажанням; прокляття. Ті, що його [злодія] тримають, клянуть усіми клятьбами (Черемш., Тв., 1960, 76); Раптом з-поза штабелів почувся жіночий крик, клятьба, лайка (Мур., Бук. повість, 1959, 138).
2. Те саме, що присяга. - Щоб мені волі не побачити..,- поклявся він великою тюремною клятьбою (Вас., І, 1959, 74); Це була хвилина нерушимої клятьби, яку завжди у день вокняжіння давали людям своїм князі Русі (Скл., Святослав, 1959, 264).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | клятьба | клятьби |
Родовий | клятьби | клятьб |
Давальний | клятьбі | клятьбам |
Знахідний | клятьбу | клятьби |
Орудний | клятьбою | клятьбами |
Місцевий | на/у клятьбі | на/у клятьбах |
Кличний | клятьбо | клятьби |