коновка
КОНОВКА, КОНІВКА, и, ж. 1. Те саме, що відро 1. Почав [пан] іти поруч зо мною, хоч я несла коновки в обох руках (Фр., III, 1950, 103); Грядки хтось поливав недавньою порою. Коновка бо в траві стояла із водою (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 28); * У порівн. Надворі ллє дощ немов із коновки (Коб., І, 1956, 86).
2. Висока, здебільшого звужена вгорі кварта. Зачепила [княгиня] рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш, Вибр., 1969, 129); Випивали скілько мочі Аж до самої півночі... Мужики - то конівками, А баби - то все чарками (Манж., Тв., 1955, 214); Дівчина.. внесла на таці куманці й карафки з горілками і ковані з срібла коновки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 92).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | коновка | коновки |
Родовий | коновки | коновок |
Давальний | коновці | коновкам |
Знахідний | коновку | коновки |
Орудний | коновкою | коновками |
Місцевий | на/у коновці | на/у коновках |
Кличний | коновко | коновки |