кончина
КОНЧИНА, и, ж., уроч. Смерть, сконання, скін.- Люди добрі,- рече їм владика,- коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Вовчок, І, 1955, 9); У поезіях Лесі [Українки] до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи (Рильський, III, 1956, 289); 21 січня, в день 50-х роковин з дня кончини вождя, тисячі людей побували біля пам'ятника Іллічу (Веч. Київ, 22.I 1974, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кончина | кончини |
Родовий | кончини | кончин |
Давальний | кончині | кончинам |
Знахідний | кончину | кончини |
Орудний | кончиною | кончинами |
Місцевий | на/у кончині | на/у кончинах |
Кличний | кончино | кончини |