конячина
КОНЯЧИНА, и, ж., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. - Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Н.-Лев., І, 1956, 58); Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап'ялась і рушила (Вас., Вибр., 1954, 240); Худа конячина тягла важкий віз (Бойч., Молодість, 1949, 197).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | конячина | конячини |
Родовий | конячини | конячин |
Давальний | конячині | конячинам |
Знахідний | конячину | конячин |
Орудний | конячиною | конячинами |
Місцевий | на/у конячині | на/у конячинах |
Кличний | конячино | конячини |