легковажити
ЛЕГКОВАЖИТИ, жу, жиш, недок. 1. перех. Ставитися легковажно до кого-, чого-небудь. [Монтаньяр:] Невже ти так свій розум легковажиш, талан свій зневажаєш, всім відомий..? (Л. Укр., II, 1951, 175); - То ти легковажиш мої слова, сину? - спитала [мати] і глянула на мене з жалісливим докором (Коб., III, 1956, 32).
2. неперех. Бути легковажним. - Раджу вам добре обміркувати все і не легковажити в розмові зі мною. Це справа серйозна (Кол., Терен.., 1959, 260); Велику справу задумав Богдан! Тут не можна легковажити (Кач., Вибр., 1947, 218); Не легковажили вони - Марійка із Петром, як в незабутню ніч весни на мості за селом призналися у почуттях (Гонч., Вибр., 1959, 308); // ким, чим. Не зважати на кого-, що-небудь, не берегти когось, щось. Антонович суворо засуджував тих офіцерів, які іноді, заради зовнішнього успіху, легковажили собою або підлеглими (Гончар, І, 1954, 258).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | легковажу | легковажимо |
2 особа | легковажиш | легковажите |
3 особа | легковажить | легковажать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | легковажитиму | легковажитимемо |
2 особа | легковажитимеш | легковажитимете |
3 особа | легковажитиме | легковажитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | легковажив | легковажили |
Жіночий рід | легковажила | |
Середній рід | легковажило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | легковажмо | |
2 особа | легковаж | легковажте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | легковажачи | |
Минулий час | легковаживши |