людці
ЛЮДЦІ, ів, мн. 1. зневажл. Недостойні люди. Як подивлюсь на хист теперішніх людців, На витребеньки їх... Та що з ними мороки!.. То далебі дрючок отак би і вхопив, Та й ну їх лупцювать (Г.-Арт., Байки.., 1958, 184); - Ніколи не забувай і про нечесних людців, і кар'єристів, які живуть серед отих простих людей, псують їм нерви, кров (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 610).
2. рідко . Те саме, що люди 1. [Явдоха:] Позаторік сватали мене аж тричі, і гарні людці (Кроп., II, 1958, 425); Під однією копицею скошеного жита сплять троє людців, - один чоловік і дві жінки (Григ., Вибр., 1959, 359).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | людці | |
Родовий | людців | |
Давальний | людцям | |
Знахідний | людців | |
Орудний | людцями | |
Місцевий | на/у людцях | |
Кличний | людці |