мандрівець
МАНДРІВЕЦЬ, івця, ч . Те саме, що мандрівник. [Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався... (Кроп., III, 1959, 89); Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини... (Сос., Солов. далі, 1957, 9); Але й навкруг - не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Бажан, Роки, 1957, 270).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мандрівець | мандрівці |
Родовий | мандрівця | мандрівців |
Давальний | мандрівцеві, мандрівцю | мандрівцям |
Знахідний | мандрівця | мандрівців |
Орудний | мандрівцем | мандрівцями |
Місцевий | на/у мандрівці, мандрівцеві | на/у мандрівцях |
Кличний | мандрівцю | мандрівці |