материн
МАТЕРИН, а, е. 1. Прикм. до мати11; належний матері. Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу (Вовчок, І, 1955, 214); Дбайливі руки вкривали її тепліше, і тихий материн голос казав: - Спи, моя голубко! (Гр., Без хліба, 1958, 150); Вдягнувшись в кожушка та материні валянки, я з самого ранку притулився за хатою (Збан., Незабутнє, 1953, 10).
2. рідко. Те саме, що материнський 2. Раїса чула часом у серці певну ніжність, якесь материне почуття до цього знівеченого життя (Коцюб., І, 1955, 323).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | материн | материна | материне | материні |
Родовий | материного | материної | материного | материних |
Давальний | материному | материній | материному | материним |
Знахідний | материн, материного | материну | материне | материні, материних |
Орудний | материним | материною | материним | материними |
Місцевий | на/у материному, материнім | на/у материній | на/у материному, материнім | на/у материних |