молодчина
МОЛОДЧИНА, и, ч . і ж . 1. нар.-поет. Те саме, що молодець 2.
2. у знач. присудк. сл., розм. Те саме, що молодець 3. - Молодчина Семен! - ..хвалили [односельчани] артиста, коли після кількох арій замовк його голос у саду... (Вас., І, 1959, 322); - Так це про тебе так часто пишуть у газетах? Прокопе! Ну й молодець! Шкода, що я раніше цього не знав. Молодчина!.. (Руд., Остання шабля, 1959, 82).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | молодчина | молодчини |
Родовий | молодчини | молодчин |
Давальний | молодчині | молодчинам |
Знахідний | молодчину | молодчин |
Орудний | молодчиною | молодчинами |
Місцевий | на/у молодчині | на/у молодчинах |
Кличний | молодчино | молодчини |
молодець
МОЛОДЕЦЬ, дця, ч. 1. Молода неодружена людина; парубок. Ой удовець не молодець: всі норови знає, - ой він твоє біле личко із своїм зрівняє (Сл. Гр.); - Писанка [Марія]. Та ще дітей немає ж, - як дівка. Ну, а Тихін же хворіє, от і найшла собі молодця (Головко, II, 1957, 69); * Образно. - Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе - парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене... (Стельмах, І, 1962, 541); * У порівн. - Бачиш, вуйку, танцюєш, як двадцятилітній молодець, а ти вже себе в діди записав (Мак., Вибр., 1954, 28).
2. також молодець; мн. молодці, нар.-поет. Статна здорова молода людина міцного складу, бравого вигляду. Старший староста і каже: - Ми є люди німецькії, а йдемо з землі турецької. Ми собі ловці, удалії молодці (Кв.-Осн., II, 1956, 56); Жила та була собі на селі вдова старенька, а в тої вдови старенької та був собі син удалець, молодий молодець... (Вишня, І, 1956, 120); А ще б краще ви зробили, Якби замість старого Та обрали молодого Завзятого молодця. Преславного запорожця Павла Кравченка-Наливайка (Шевч., II, 1963, 159); Закувала та сива зозуля Рано-вранці на зорі, Ой заплакали хлопці-молодці. Гей, гей, та на чужині в неволі, в тюрмі... (Пісні та романси.., II, 1956, 183); * У порівн. Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче справді запорозький молодець (Гл., Вибр., 1951, 52).
3. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для висловлення похвали людині за відмінну роботу або за її позитивні якості. - Молодець, Івась, молодець! - вихваляють батьки. - Змалку призвичайся свого захищати! (Мирний, IV, 1955, 245); Михасеву статтю прочитав редактор і сказав - молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (Чорн., Потік.., 1956, 396).
4. розм. Те саме, що молодчик 2. Що й казать, на божому світі усього досхочу - не бракує теж і молодців-брехунів (Вовчок, VI, 1956, 260); Від таких молодців можна всього чекати. В них інколи трапляються і свинцеві кастети (Руд., Остання шабля, 1959, 105).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | молодець | молодці |
Родовий | молодця | молодців |
Давальний | молодцеві, молодцю | молодцям |
Знахідний | молодця | молодців |
Орудний | молодцем | молодцями |
Місцевий | на/у молодці, молодцеві | на/у молодцях |
Кличний | молодче | молодці |