наслідник
НАСЛІДНИК, а, ч., розм. 1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її. Він.. знав також, що се його єдиний син, наслідник його маєтку (Фр., V, 1951, 280); Хотілось би наслідника, хазяїна у двір, бо дівчата, відомо, чужа користь (Збан., Малин. дзвін, 1958, 90).
Наслідник престолу - син монарха чи інші особа, до якої повинна перейти влада в монархічній державі. Вона [поема "Катерина"] була присвячена В.А. Жуковському, відомій і високопоставленій особі, вихователю наслідника престолу, людині, близькій до царського двору (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 42).
2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності; наступник. - Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм (Стеф., II, 1953, ЗО).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | наслідник | наслідники |
Родовий | наслідника | наслідників |
Давальний | наслідникові, насліднику | наслідникам |
Знахідний | наслідника | наслідників |
Орудний | наслідником | наслідниками |
Місцевий | на/у насліднику, наслідникові | на/у наслідниках |
Кличний | насліднику | наслідники |