небокрай
НЕБОКРАЙ, ю, ч. 1. Частина неба над лінією горизонту; обрій. За темним лісом червоною загравою спалахнув небокрай (Ткач, Крута хвиля, 1956, 63); Уже сонце до небокраю хилиться (С. Ол., З книги життя, 1968, 101).
2. поет. Те саме, що небо 1. Гірські вершини білі Підводяться й черкають небокрай (Мур., Повість.., 1948, 45); Зоря зійшла на небокраї, сіяє тихо з висоти... (Гонч., Вибр., 1959, 356); Сонце пливло по небокраю, ховаючись за непривітні, сірі хмари (Хижняк, Тамара, 1959, 26); * Образно. Микола їде на Алтай, Як член одної з експедицій, Що розширяють небокрай, Неначе перелітні птиці (Рильський, Поеми, 1957, 185).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | небокрай | небокраї |
Родовий | небокраю | небокраїв |
Давальний | небокраєві, небокраю | небокраям |
Знахідний | небокрай | небокраї |
Орудний | небокраєм | небокраями |
Місцевий | на/у небокраї | на/у небокраях |
Кличний | небокраю | небокраї |