остаркуватий
ОСТАРКУВАТИЙ, а, е, рідко. Який здається старішим, ніж є насправді. Вона натякнула Фесенкові, що Христина, хоч гарна й на виду не остаркувата, але вже доволі-таки стара (Н.-Лев., V, 1966, 244); - Давай, Маріє, їм чаю.., - востаннє озираючи себе в дзеркалі, промовила Любов Прохорівна до остаркуватої Марії (Ле, Міжгір'я, 1953, 193); Світло ліхтаря падало на обличчя, і Вероніка здавалась остаркуватою (Кочура, Родина.., 1962, 52); // Такий, як у старого, старих (про обличчя). Пригадала [Маруся], що, певно, трясеться у нього воло під молодим, але вже остаркуватим лицем (Хотк., II, 1966, 128).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | остаркуватий | остаркувата | остаркувате | остаркуваті |
Родовий | остаркуватого | остаркуватої | остаркуватого | остаркуватих |
Давальний | остаркуватому | остаркуватій | остаркуватому | остаркуватим |
Знахідний | остаркуватий, остаркуватого | остаркувату | остаркувате | остаркуваті, остаркуватих |
Орудний | остаркуватим | остаркуватою | остаркуватим | остаркуватими |
Місцевий | на/у остаркуватому, остаркуватім | на/у остаркуватій | на/у остаркуватому, остаркуватім | на/у остаркуватих |