отупіти
ОТУПІТИ, ію, ієш, док. 1. Втратити здатність розуміти, сприймати що-небудь. Тато розповідає, що Гризота нібито був колись хорошим чоловіком нашого трудящого роду, а отже зажирів, отупів (Речм., Твій побратим, 1962, 14).
2. Втратити здатність реагувати на що-небудь; збайдужіти до всього. Чоловік з нудьги зовсім занепав здоров'ям, отупів якось, нічого йому не страшно, не боязко (Вовчок, І, 1955, 28); Голодні діти кричать, плачуть, вимагають.. Отупіла мати від дитячих сліз (Довж., І, 1958, 35); Видно було, що дівча вже бачило-перебачило всього і, зрештою, не те щоб звикло, а скоріш до всього збайдужіло, а може й отупіло (Коз., Листи.., 1967, 14).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отупію | отупіємо |
2 особа | отупієш | отупієте |
3 особа | отупіє | отупіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | отупів | отупіли |
Жіночий рід | отупіла | |
Середній рід | отупіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отупіймо | |
2 особа | отупій | отупійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | отупівши |