отупіння
ОТУПІННЯ, я, с. Стан за знач. отупіти. Ні болю він не чув, ні жалю в серці, А лиш безсилля, повне отупіння (Фр., X, 1954, 371); Маруся слухала всього того, мов кам'яна. Взагалі останніми часами отупіння якесь заволоділо нею (Хотк., II, 1966, 216); Підіпригора.. з отупінням ждав найгіршого: адже не хмарка, а чорна хмара нависла над його головою (Стельмах, II, 1962, 227).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | отупіння | отупіння |
Родовий | отупіння | отупінь |
Давальний | отупінню | отупінням |
Знахідний | отупіння | отупіння |
Орудний | отупінням | отупіннями |
Місцевий | на/у отупінні | на/у отупіннях |
Кличний | отупіння | отупіння |