паламар
ПАЛАМАР, я, ч. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; дячок, псаломщик, причетник. Коло амвона стояв паламар, держачи в руках тарілочку задля грошей (Крим., Вибр., 1965, 336); Паламар засвічує свічки, і з темних кутків раптом виступають лиця святих (Донч., III, 1956, 26); * У порівн. - Вихилить становий другу склянку, шибоне вона йому в голову - і почне він клепати язиком, наче паламар той у дзвона (Мирний, IV, 1955, 351).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | паламар | паламарі |
Родовий | паламаря | паламарів |
Давальний | паламареві, паламарю | паламарям |
Знахідний | паламаря | паламарів |
Орудний | паламарем | паламарями |
Місцевий | на/у паламарі, паламареві | на/у паламарях |
Кличний | паламарю | паламарі |