песик
ПЕСИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пес 1. Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага . - Мамо... мамо! а гляньте, який гарний песик! (Коцюб., І, 1955, 188); Якась розкохана пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника (Стельмах, Хліб.., 1959, 167); * У порівн. [Юда:] Він звик, щоб ми, як песики, лагідно йому дивились в вічі та ловили його слова (Л. Укр., III, 1952, 140).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | песик | песики |
Родовий | песика | песиків |
Давальний | песикові, песику | песикам |
Знахідний | песика | песиків |
Орудний | песиком | песиками |
Місцевий | на/у песику, песикові | на/у песиках |
Кличний | песику | песики |