пестун
ПЕСТУН, а, ч. 1. Той, кого надмірно пестять, якому догоджають, потурають у всіх бажаннях і примхах. Добриня.. не відходив від свого пестуна [Володимира], жив у Новому городі, біля княгині (Скл., Святослав, 1959, 298); * Образно. Далеко й лунко оддавався голос солов'я, і бриніла в йому пиха й погорда пестуна й улюбленця густого та буйного парку (Вас., І, 1959, 320).
2. заст. Той, хто доглядає й виховує дитину, прищеплюючи їй певні погляди, навики, правила поведінки. * Образно. З Ломоносова починається наша література, він був батьком її і пестуном (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 26).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пестун | пестуни |
Родовий | пестуна | пестунів |
Давальний | пестунові, пестуну | пестунам |
Знахідний | пестуна | пестунів |
Орудний | пестуном | пестунами |
Місцевий | на/у пестуні, пестунові | на/у пестунах |
Кличний | пестуне | пестуни |