пирхання
ПИРХАННЯ, я, с. Дія за знач. пирхати. Він купався, зайшовши по груди у річку, і, поринаючи й надовго зникаючи під водою, а то виринаючи знов з пирханням та кректанням, невдоволено кричав до тих, що були на березі (Довж., І, 1958, 396); Сюди, в просторе приміщення барака, глухо долітають звуки важкої праці. Гудки, пирхання й гуркіт машин, скрегіт залізних конструкцій (Донч., І, 1956, 161).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пирхання | пирхання |
Родовий | пирхання | пирхань |
Давальний | пирханню | пирханням |
Знахідний | пирхання | пирхання |
Орудний | пирханням | пирханнями |
Місцевий | на/у пирханні | на/у пирханнях |
Кличний | пирхання | пирхання |