пискля
ПИСКЛЯ, яти, с., розм. Той, хто багато пищить, часто видає пискливі звуки (звичайно про пташеня, малу дитину і т. ін.). Медвідь відійшов з Вовком у корчі, а Королик і його жінка влетіли до свого дупла, щоби нагодувати своїх писклят (Фр., IV, 1950, 67); - Тілько років через п'ять, чи що, так йому обридло вже в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак; бо чи статечна пак річ - ісповнити козацьку душу жінкою-квочкою та дітьми-писклятами? (П. Куліш, Вибр., 1969, 96); // перен., зневажл. Дуже молода людина. - Бач, пискля, вилізло сяк-так у людці, та вже тепер батько й мужик і матір прибив? На батька прийшов до мене жалітись! (Мирний, І, 1954, 162).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пискля | писклята |
Родовий | пискляти | писклят |
Давальний | пискляті | писклятам |
Знахідний | пискля | писклят |
Орудний | писклям | писклятами |
Місцевий | на/у пискляті | на/у писклятах |
Кличний | пискля | писклята |