побурілий
ПОБУРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до побуріти. Він має довгі, побурілі від тютюну вуса.
2. у знач. прикм. Який став, зробився бурим. Рвучкий осінній вітер зривав з дерев побуріле листя (Добр., Ол. солдатики, 1961, 131); Вже серпень докошує в полі побурілу гречку і золотисті проса (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 96).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | побурілий | побуріла | побуріле | побурілі |
Родовий | побурілого | побурілої | побурілого | побурілих |
Давальний | побурілому | побурілій | побурілому | побурілим |
Знахідний | побурілий, побурілого | побурілу | побуріле | побурілі, побурілих |
Орудний | побурілим | побурілою | побурілим | побурілими |
Місцевий | на/у побурілому, побурілім | на/у побурілій | на/у побурілому, побурілім | на/у побурілих |