побілити
ПОБІЛИТИ, білю, білиш, док., перех. 1. Док. до білити. Двічі побілила [Маланка] хату знадвору і всередині (Коцюб., II, 1955, 29); Побілила [Катерина] вапном стіни (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144); Побіливши обличчя Данилові й намалювавши яскраві губи, Прудивус зачорнив йому смолою два передні зуби, і на тому справу скінчив (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 204); * Образно. Прийшла розсудлива зима І світ пістрявий побілила (Рильський, II, 1946, 24); Полотно побілять молодиці (Мал., Звенигора, 1959, 140); Побілила злоба темні лиця [гостей митрополита] (Павл., Бистрина, 1959, 44).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побілю | побілимо |
2 особа | побілиш | побілите |
3 особа | побілить | побілять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | побілив | побілили |
Жіночий рід | побілила | |
Середній рід | побілило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побілімо | |
2 особа | побіли | побіліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | побіливши |