побілка
ПОБІЛКА, и, ж. 1. Дія за знач. побілити 1. Уляна не стала турбувати Кіндрата Дорофійовича і просити в нього колгоспниць на побілку (Логв., Літа.., 1960, 60); Невід'ємним заходом агротехніки в садах є побілка стовбурів і скелетних гілок плодових дерев з метою захисту від пошкодження морозами ранньою весною (Колг. Укр., 9, 1957, 45).
2. Шар білої фарби, вапна, крейди, нанесений на що-небудь. Стіни, не прикрашені жодним портретом чи фото, сяяли свіжою побілкою (Собко, Звич. життя, 1957, 78).
3. спец. Біла глина. Лукія теж узялася до діла, і не фарби мішала для малювання посуду, не зелень, не червень, не побілку, а почала також розстругувати мокру глину (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 328).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | побілка | побілки |
Родовий | побілки | побілок |
Давальний | побілці | побілкам |
Знахідний | побілку | побілки |
Орудний | побілкою | побілками |
Місцевий | на/у побілці | на/у побілках |
Кличний | побілко | побілки |