повагом
ПОВАГОМ, присл. Не поспішаючи, не кваплячись; поволі, повільно. - А де ж воно лежить, чи стоїть? - Отак розпитає [Чіпка], повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть (Мирний, І, 1949, 141); Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні (Мик., Повісті.., 1956, 157); Повагом, спокійно, ніби про когось стороннього, розповідає Оленчук про себе, про своє життя (Гончар, Маша.., 1959, 59).
поваг
ПОВАГ, у, ч., рідко. Те саме, що поважність. Велично Атта Троль танцює гордий, Та дружиноньці кудлатій Цноти й повагу бракує (Л. Укр., IV, 1954, 135).
З повагом - поважно. - Ти, Насте, не вмієш ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно виходить дуже вже з повагом (Н.-Лев., III, 1956, 236).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поваг | поваги |
Родовий | повагу | повагів |
Давальний | повагові, повагу | повагам |
Знахідний | поваг | поваги |
Орудний | повагом | повагами |
Місцевий | на/у повагу | на/у повагах |
Кличний | повагу | поваги |