повдовілий
ПОВДОВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до повдовіти. Повдовіла, турботами прибита мати не була в силі виплачувати точно по умові довг (Коб., III, 1956, 211); Більшість минківських вояків не повернулася додому. Повдовілі солдатки, побачивши когось з прибулих, голосили на все село (Минко, Моя Минківка, 1962, 101); * Образно. Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (Фр., І, 1955, 141).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | повдовілий | повдовіла | повдовіле | повдовілі |
Родовий | повдовілого | повдовілої | повдовілого | повдовілих |
Давальний | повдовілому | повдовілій | повдовілому | повдовілим |
Знахідний | повдовілий, повдовілого | повдовілу | повдовіле | повдовілі, повдовілих |
Орудний | повдовілим | повдовілою | повдовілим | повдовілими |
Місцевий | на/у повдовілому, повдовілім | на/у повдовілій | на/у повдовілому, повдовілім | на/у повдовілих |