повелитель
ПОВЕЛИТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). - Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (Котл., І, 1952, 245); Пан Віміна буде в дорозі до свого повелителя, а в Чигирин в'їздитиме Осман-ага, великий посол султана (Рибак, Переясл. Рада, І, 1953, 160); // Особа, що має владу над ким-небудь; начальник. Бреше, ошукує [денщик] свого пана і дуже часто перетворює життя свого повелителя у справжнє пекло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 150); // розм. Чоловік щодо своєї дружини. Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів'ям... (Мирний, V, 1955, 338).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повелитель | повелителі |
Родовий | повелителя | повелителів |
Давальний | повелителеві, повелителю | повелителям |
Знахідний | повелителя | повелителів |
Орудний | повелителем | повелителями |
Місцевий | на/у повелителі | на/у повелителях |
Кличний | повелителю | повелителі |