повчити
ПОВЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Док. до повчати. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, - дай повчити! (Довж., І, 1958, 74).
2. Вчити, навчати якийсь час. - Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там... географії (Вас., II, 1959, 59).
3. Покарати, провчити. - Північна княгиня, - говорив імператор Костянтин.., - дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зуміємо її повчити і навчити (Скл., Святослав, 1959, 143); // розм. Побити, караючи за яку-небудь провину. Іноді таки й різочкою добре повчить [старий Левка] (Кв.-Осн., II, 1956, 256).
4. Вивчити все або багато чого-небудь. Уроки він повчив ще вчора (Донч., Ю. Васюта, 1950, 91).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повчу | повчимо |
2 особа | повчиш | повчите |
3 особа | повчить | повчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повчив | повчили |
Жіночий рід | повчила | |
Середній рід | повчило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повчімо | |
2 особа | повчи | повчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повчивши |