повірник
ПОВІРНИК, а, ч. 1. Людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. - Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (Фр., VIII, 1952, 129); Привозив [пан Никодим] від нього листи, книжки, усні доручення, став добровільним повірником закоханих (Кол., Терен.., 1959, 329); * Образно. Привіт тобі, мій друже вірний, гаю, повірнику моїх найкращих дум! (Фр., XI, 1952, 162).
2. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені; повірений. Повірник короля.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повірник | повірники |
Родовий | повірника | повірників |
Давальний | повірникові, повірнику | повірникам |
Знахідний | повірника | повірників |
Орудний | повірником | повірниками |
Місцевий | на/у повірнику, повірникові | на/у повірниках |
Кличний | повірнику | повірники |