повірниця
ПОВІРНИЦЯ, і, ж. Жін. до повірник. Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Март., Тв., 1954, 229); Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (Стельмах, Правда.., 1961, 139); * Образно. Природа.. нерідко стає повірницею в світоглядних пошуках (Не ілюстрація.., 1967, 107).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повірниця | повірниці |
Родовий | повірниці | повірниць |
Давальний | повірниці | повірницям |
Знахідний | повірницю | повірниць |
Орудний | повірницею | повірницями |
Місцевий | на/у повірниці | на/у повірницях |
Кличний | повірнице | повірниці |