повітати
ПОВІТАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Звернутися до кого-небудь з вітанням; привітати. Семен повітав війта так ласкаво, що трохи по руках не цілував (Март., Тв., 1954, 107); В непогідь [непогоду], стужу злиденну (Певно, сама сирота!) Зайде [трудяща людина] в хатину нужденну, Словом усіх повіта (Граб., І, 1959, 136); // Передати через кого-небудь комусь усно чи письмово слова вітання, привіту. Повітайте від мене і поцілуйте всю любу родину, знайому і незнайому (Л. Укр., V, 1956, 33); // чим, перен. Зробити кому-небудь щось приємне або неприємне; почастувати. Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку одповідь, але ж боялись її ще займати, щоб ще чим кращим, бува, не повітала (Укр.. казки, легенди.., 1957, 396).
2. Сприйняти що-небудь радісно, захоплено, схвально. І свободу молодую Повітаймо, як весну (Пісні та романси.., II, 1956, 69); // Виявити (вигуками, оплесками, жестами тощо) почуття радості, задоволення з приводу якоїсь події, чийогось успіху і т. ін. Газетярі пильно слідили [стежили] за кождим його [комісара] рухом і повітали його відкриття голосними окриками (Фр., IV, 1950, 47).
3. Гостинно прийняти кого-небудь. Щиро повітаємо у нас Мирона і Корженка, єсли [якщо] лиш наша мама буде чулась [почувати себе] трохи сильнішою (У. Кравч., Вибр., 1958, 453).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повітаю | повітаємо |
2 особа | повітаєш | повітаєте |
3 особа | повітає | повітають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повітав | повітали |
Жіночий рід | повітала | |
Середній рід | повітало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повітаймо | |
2 особа | повітай | повітайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повітавши |