повітчина
ПОВІТЧИНА, и, ж., зневажл. Зменш. до повітка. [Михайло:] Під повітчину б'є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір виє... (К.-Карий, II, 1960, 155); Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті - сіра напіврозвалена повітчина... хлівничок... (Головко, І, 1957, 70).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повітчина | повітчини |
Родовий | повітчини | повітчин |
Давальний | повітчині | повітчинам |
Знахідний | повітчину | повітчини |
Орудний | повітчиною | повітчинами |
Місцевий | на/у повітчині | на/у повітчинах |
Кличний | повітчино | повітчини |