поголос
ПОГОЛОС, у, ч. Те саме, що поголоска 1, 2. Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо... (Горд., Дівчина.., 1954, 204); В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Вільде, Повнол. діти, 1960, 242); За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів. Але такий поголос був несправедливий (Смолич, Світанок.., 1953, 5); Це було зразкове лісівництво, і поголос про нього ширився не тільки межи людей, а, мабуть, і серед звірів (Загреб., Шепіт, 1966, 220).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поголос | поголоси |
Родовий | поголосу | поголосів |
Давальний | поголосові, поголосу | поголосам |
Знахідний | поголос | поголоси |
Орудний | поголосом | поголосами |
Місцевий | на/у поголосі | на/у поголосах |
Кличний | поголосе | поголоси |