погонець
ПОГОНЕЦЬ, нця, ч. 1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Укр. поети-романтики.., 1968, 546); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. - З погонців? Пускайте його, після розберемося (Ле, Ю. Кудря, 1956, 253).
2. заст. Переслідувач. Біглому єдина [одна] дорога, а погонцеві десять (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погонець | погонці |
Родовий | погонця | погонців |
Давальний | погонцеві, погонцю | погонцям |
Знахідний | погонця | погонців |
Орудний | погонцем | погонцями |
Місцевий | на/у погонці, погонцеві | на/у погонцях |
Кличний | погонцю | погонці |