покараний
ПОКАРАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покарати. Ми вже покарані. Страшніше покарати Сам грізний бог Адонаї не може (Л. Укр., І, 1951, 167);[Стеха:] Карай, карай мене, мій нещасний талану! Мало, ще мало я покарана! (Кроп., І, 1958, 463); Шостопалько, як покарана дитина, довго тримався, ціпив зуби і таки заплакав (Ле, Клен. лист, 1960, 138); // у знач. ім. покараний, ного, ч. Той, на кого наклали кару. В два ряди вишиковували солдатів, давали кожному палицю в руки, покараного роздягали до половини і вели з зав'язаними назад руками між цими рядами (Ів., Таємниця, 1959, 213); Тут уже всі зареготали, навіть покараний (Довж., I, 1958, 192); // покарано, безос. присудк. сл. Усіх товаришів покарано, а Шевченка за його той «Сон» - найтяжче (Мирний, V, 1955, 313); Думав він про те, що Горленка покарано по заслузі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 42).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покараний | покарана | покаране | покарані |
Родовий | покараного | покараної | покараного | покараних |
Давальний | покараному | покараній | покараному | покараним |
Знахідний | покараний, покараного | покарану | покаране | покарані, покараних |
Орудний | покараним | покараною | покараним | покараними |
Місцевий | на/у покараному, покаранім | на/у покараній | на/у покараному, покаранім | на/у покараних |