поквол
ПОКВОЛ, ПОКВІЛ, волу, ч., діал. Наруга, знущання. [Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (Кроп., І, 1958, 446); - Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим... (Крим., Вибр., 1965, 412); [Сотник:] О, пекло, ні!.. Не дам на поквіл доні, Не попущу, щоб назнущався кат... (Стар., Вибр., 1954, 556).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поквол | покволи |
Родовий | покволу | покволів |
Давальний | покволові, покволу | покволам |
Знахідний | поквол | покволи |
Орудний | покволом | покволами |
Місцевий | на/у покволі | на/у покволах |
Кличний | покволе | покволи |