поколупаний
ПОКОЛУПАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до поколупати 1. Він обмацав, бормочучи, поколупані долотом двері, замок був цілий (Кол., Терен.., 1959, 332); Люди мовчки пройшли повз Супруна, який самотньо залишився стояти на межі, поколупаній його пальцями (Стельмах, II, 1962, 136); На Рудиковому обличчі, поколупаному де-не-де віспою, заграла всіма барвами хитра усмішка (Кос., Новели, 1962, 144).
2. у знач. прикм. Вкритий тріщинами, заглибинами; потрісканий, поколений. Вона стала показувати пучкою навкруги: .. на долівку, що не була ні мазана, ані метена, на поколупаний припічок (Григ., Вибр., 1959, 313); Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Перв., І, 1958, 73).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поколупаний | поколупана | поколупане | поколупані |
Родовий | поколупаного | поколупаної | поколупаного | поколупаних |
Давальний | поколупаному | поколупаній | поколупаному | поколупаним |
Знахідний | поколупаний, поколупаного | поколупану | поколупане | поколупані, поколупаних |
Орудний | поколупаним | поколупаною | поколупаним | поколупаними |
Місцевий | на/у поколупаному, поколупанім | на/у поколупаній | на/у поколупаному, поколупанім | на/у поколупаних |