покінчений
ПОКІНЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покінчити. Я згодився. Як бачите, справа покінчена (Коцюб., III, 1956, 363); Скілько вже в мене є початого, та не покінченого? (Мирний, V, 1955, 341); // покінчено, безос. присудк. сл. Коли з пришиванням.. було покінчено, всіх жінок з сьомого вагона зібрали в колону і повели широкою вулицею (Хижняк, Тамара, 1959, 172); З Харковом, з інститутом, з чистою наукою покінчено надовго - не на один рік (Шовк., Інженери, 1956, 4); Давно покінчено з війною, немало днів пройшло з тих пір (Гонч., Вибр., 1959, 316).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покінчений | покінчена | покінчене | покінчені |
Родовий | покінченого | покінченої | покінченого | покінчених |
Давальний | покінченому | покінченій | покінченому | покінченим |
Знахідний | покінчений, покінченого | покінчену | покінчене | покінчені, покінчених |
Орудний | покінченим | покінченою | покінченим | покінченими |
Місцевий | на/у покінченому, покінченім | на/у покінченій | на/у покінченому, покінченім | на/у покінчених |