полапки
ПОЛАПКИ, присл., розм. 1. Те саме, що навпомацки. Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку (Н.-Лев., III, 1956, 118); Я виніс із хати скибку хліба, нарвав у садку полапки, до зірок, жовтих слив (Вас., II, 1959, 301).
2. перен. Не знаючи певних обставин, не маючи якихось даних навичок і т. ін.; інтуїтивно. Батько був людина чула, чутка на розум і полапки якось виховував нас не згірше за гарного педагога (Вас., Незібр. тв., 1941, 158).